Психолого-педагогічні поради для батьків першокласників
Відомо, що вплив сім'ї як основи первинної соціалізації особистості на дитину сильніший, аніж вплив школи, вулиці, засобів масової інформації. Водночас сучасна сім'я не в змозі забезпечити в новому обсязі активної, творчої, життєздатної особистості, яка б легко адаптувалася до нових соціально-економічних умов, опанувала і засвоїла інтелектуальні, культурні, духовні цінності.
Діяльність батьків і педагогів заради інтересів дитини буде успішною лише в тому випадку, якщо вони стануть союзниками, що дасть їм змогу краще пізнати дитину, побачити її в різних ситуаціях, і таким чином допомогти дорослим усвідомити індивідуальні особливості дітей, розвивати їхні здібності, формувати ціннісні життєві орієнтири, долати негативні вчинки і прояви у поведінці.
Завдання батьків – проектування тих особистісних якостей дитини, які знадобляться її для майбутнього життя.
Однак практика свідчить, що багато батьків відчувають труднощі у встановленні контактів з дітьми. Зміст і оптимальні форми цієї роботи слід спрямувати на вирішення наступних завдань:
- довести до свідомості батьків педагогічні поради і рекомендації, виробити позитивне ставлення до них;
- сформувати психологічну і педагогічну готовність до їх реалізації;
- активізувати здатність батьків до аналізу своєї виховної діяльності та об'єктивної оцінки її результатів.
Зваживши всі основні фактори розвитку повноцінної, цілісної особистості, формування адекватної рефлексії дошкільника, враховуючи показники фізичного та психічного розвитку, з метою збереження психологічного здоров'я, запобігання розладів нервової системи радимо послуговуватися в роботі з дітьми такими принципами.
Для підтримання пізнавальної активності:
- заохочувати всі зусилля дитини, а саме її бажання пізнавати нове;
- важливо відповідати на всі запитання дитини, займатися з нею тим, що їй подобається;
- уникати стереотипів та шаблонів у роботі, розвивати творчість вихованців.
З метою запобігання формуванню негативного образу «Я» дитини бажано:
- уникати негативних оцінок дитини, результатів її діяльності;
- порівнювати результати роботи дитини тільки з її власними досягненнями, а не з досягненнями інших дітей;
- не смикати дитину щохвилини, не говорити їй про її недоліки, не пригнічувати ініціативу дитини;
- не плутати поняття «хороша» і «зручна» дитина;
- прагнути, щоб кожна дитина в процесі ви ховання , спілкування з вчителем, батьками почувалася захищеною.
Пам'ятайте, що діти – не просто продовжувачі ваших вмінь, знань, здібностей. Кожна дитина має право на реалізацію своїх потенційних можливостей на власну долю. В шість років дитина від природи активна, вона хоче пізнавати, вчитися, але це бажання може реалізувати лише з власної внутрішньої позиції дослідника, а не школяра. Школярем дитина стане лише в 7 років, коли почне володіти навичками навчальної діяльності.
Ось тут і виникає головна дитяча проблема. Справа в тому, що дитина хоче і активно прагне пізнавати, але не може спрямувати свої дії на навчання, яке потребує само зміни, а не природного саморуху.
У шестиліток є пізнавальна потреба, але немає внутрішньої позиції школяра. Це означає, що в цьому віці діти не готові до шкільного навчання, яке базується на традиційній схемі навчального процесу, а стосунки з учителем для них не передбачають довільності психічних процесів і соціальних мотивів уміння. Вчитель для шестиліток виконує ще опікувальну роль організатора діяльності, він – співучасник спільних дій з дитиною, співучасник гри.
Таким чином навчально-виховний процес має будуватися на глибоких знаннях учителем вікових психофізичних особливостей дітей сьомого року життя через співпрацю та психолого-педагогічну підтримку маленького учня. Завдяки організації навчання з урахуванням стану здоров'я дитини, впровадження інноваційних освітніх технологій учитель зможе не тільки сформувати в учня потребу в навчанні та спілкуванні, а й зберегти його здоров’я.
.jpg)
.png)
.jpg)
.jpg)
