Надання першої психологічної допомоги
Перша психологічна допомога (ППД) – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які відчувають страждання і потребу. Це не професійне психологічне консультування, оскільки не передбачає детального обговорення, аналізу чи встановлення хронології та суті подій, які викликали стан дистресу. ППД може надавати не лише професійний психолог, а й інший спеціаліст, людина, яка знайома з правилами надання ППД.
ППД включає:
• ненав’язливе надання практичної допомоги та підтримки та оцінювання потреб і проблем;
• надання допомоги у задоволенні нагальних потреб (наприклад, таких як їжа, вода, інформація);
• вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити;
• вміння втішити і допомогти людині заспокоїтися;
• надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв’язку з відповідними службами і структурами соціальної підтримки, захист від подальшої шкоди.
Завдання ППД:
• формувати відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою і надії;
• сприяти доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки;
• зміцнювати віру в можливість допомогти собі та оточуючим.
Хто потребує ППД?
ППД призначена для людей, які знаходяться в стані дистресу в результаті щойно пережитої або поточної важкої кризової події. Таку допомогу надають як дорослим, так і дітям. Однак не кожна людина, яка пережила кризову подію, потребує ППД або прагне її отримати. Не можна нав’язувати допомогу тим, хто її не бажає, але завжди треба бути з тими, хто, можливо, захоче отримати підтримку.
Коли надавати ППД?
Хоча люди можуть потребувати допомоги та підтримки протягом тривалого часу після кризової події, ППД призначена для підтримки тих, хто щойно постраждав. Можна надати ППД, коли вперше встановлюєш контакт з людьми, які перебувають у стані дистресу. Зазвичай це відбувається під час або відразу після події, але іноді – через кілька днів або тижнів, залежно від того, як довго тривала подія і на скільки травмуючою вона була.
Де надавати ППД?
ППД можна надавати у будь-якому порівняно безпечному місці – безпосередньо на місці події, якщо мова йде про окремий нещасний випадок, або в місцях надання допомоги постраждалим, наприклад, в медичних установах, притулках і таборах переселенців, школах, пунктах розподілу продуктів харчування або інших видів допомоги. Бажано намагатися надавати ППД там, де, в разі необхідності, можна поговорити з людиною без перешкод з боку оточуючих.
Принципи надання ППД
Взявши на себе функцію допомоги людям, що переживають трагічну подію, важливо захищати безпеку і поважати гідність та права людей, яким надається ця допомога. Усі працівники й установи, які беруть участь у наданні гуманітарної допомоги, в тому числі ППД, повинні дотримуватися таких принципів:
Захищати:
Безпеку - Уникати дій, які можуть поставити людей під загрозу подальших травмуючих впливів. Робити все можливе для того, щоб забезпечити безпеку дорослих і дітей, яким надається допомога, захистити їх від фізичної та психологічної травми.
Гідність - Ставитися до людей з повагою, згідно із загальноприйнятимих культурними і соціальними нормами.
Права - Переконатися, що допомога надається справедливо, без дискримінації. Допомагати людям відстоювати свої права і отримувати необхідну підтримку. Діяти в інтересах кожного потерпілого, який потребує допомоги.
Взаємодія та координація в ході надання ППД.
ППД є одним з низки заходів у відповідь на надзвичайні події. Коли постраждалих сотні й тисячі, вживають різних заходів реагування: пошуково-рятувальні операції, надання екстреної медичної допомоги,забезпечення даху над головою, роздача продовольства, заходи щодо розшуку членів сімей і захисту дітей. Часто співробітникам гуманітарних організацій і добровольцям нелегко дізнатися, яка допомога надається і де саме. Це стосується і випадків масових лих і подій в місцях, де немає раніше створеної функціонуючої інфраструктури медико-санітарних та інших служб. Необхідно дізнатися, які послуги і допомога надаються постраждалим, повідомити про це людям, яким допомагають, і порадити їм, куди звертатися.
Щоб надавати ППД, не обов’язково мати кваліфікацію психолога або фахівця з соціальних питань. Однак, при наданні допомоги людям в кризових ситуаціях, рекомендується працювати через відповідні компетентні організації або громадські групи. Діючи самостійно, можна піддати себе ризику, дії можуть негативно вплинути на координацію заходів, а переміщені особи можуть не отримати належної допомоги.
Протокол надання ППД в гострих стресових ситуаціях (А. Гершанов)
1. Заспокоїтися самому. Працювати тільки в достатньо стабільному емоційному стані.
2. Вкрай важливо не говорити про емоції.
3. Не говорити такі фрази: «Заспокойтеся», «Все буде добре», «Все пройде», «Життя налагодиться» тощо. Такого роду слова замість надії нададуть людині, якій ви допомагаєте, відчуття самотності. Вона вам не повірить і відчує, що ви її не розумієте, навіть якщо на словах погодиться з вами.
4. Сповільнити темп, щоб уповільнити реакції людини, якій надаємо допомогу. Говорити в більш повільному темпі, ніж зазвичай (набагато повільніше). Для людини, якій ми надаємо допомогу, зовнішній світ зруйнований, немає нічого стабільного. Необхідно бути реальними і дати відчуття опори, впевненості та стабільності.
5. Говорити чіткими короткими фразами. Можна підвищити голос. Почати можна з фрази «Подивися на мене. Ти бачиш мене?». Людина досліджує ефект тонального зору. Потрібно розширити цю тональність.
6. Встановити контакт і дати перше відчуття того, що є ще щось, крім пережитого жаху. Спочатку варто представитись. Не говорити, що ви є психологом. Психолог, психіатр, психотерапевт – ці слова краще не озвучувати: людина може почати додатково хвилюватися, що з нею щось не так.
7. Запитайте ім’я людини: «Як вас звати?».
8. Далі запитайте «Куди Ви йшли?», «Що Ви робили?», «Що збиралися робити, коли … (завила сирена, почалися обстріли – назвіть ситуацію, про яку раніше вам розповідала людина)?». Гострий стрес може розірвати неперервність життя. Ці запитання з’єднають ситуації в одну ціль, повертають відчуття неперервності життя.
9. Повторюйте за людиною відповідь чітко і ясно. Додайте, якщо знаєте ситуацію, без емоцій та подробиць. Ми озвучуємо порядок до того, як відбулася ситуація, потім саму ситуацію і те, що відбулося після.
10. Потрібно включити мислення, повернути відчуття контролю та особистої значущості. Цей етап потребує вашої творчості. Можна, наприклад, попросити порахувати людей, міряти комусь тиск (якщо є можливість), подивитися номери будинків довкола. Приклад формулювання «Допоможіть, мені дуже потрібно дізнатися, які номера найближчих будинків – того і того, у мене поганий зір».
11. Нормалізація. Говоримо про реакції, які відчуває людина: «Перекажіть те, що Ви бачите та відчуваєте, наприклад: сльози, розгубленість, тривога, спустошення, заторможеність, агресія тощо» та пояснюємо, що це нормальні реакції на ненормальну ситуацію.
12. Шукаємо ресурси. Завершуємо розмову з людиною на пошуках власних внутрішніх ресурсів сили. Важливо, щоб людина згадала свої приклади, варіанти справлятися у стресовій ситуації. Будь-які можливості давати собі раду: комп’ютерні ігри, прогулянка з собакою, пробіжка, їжа – всі варіанти, крім алкоголю та наркотиків, можливі. Не наше завдання зараз оцінювати способи справлятися зі стресом. Найкращий спосіб пережити шокові стресові ситуації – це відновлення контролю (за допомогою дій) і зв’язків з іншими людьми.
13. Ситуація, коли людина в ступорі. Якщо людина застигла та не реагує, застосовуйте голос (скажіть що-небудь впевнено та голосно), візуальні подразники (помахайте рукою перед очима). Можна спробувати дати в руки щось контрастне (якщо поряд є швидка допомога, можна у них взяти лід і дати в руки). Не потрібно бити по щоках.
.jpg)
.png)
.jpg)
.jpg)
